четверг, 29 октября 2015 г.

Газета "Хуторянський Вісник"

Матеріали для Хуторянського вісника 4
Спецвипуск

Вельмишановані читачі!!!
Цей випуск нашого часопису присвячений неординарній події, до якої ми ретельно готувалися майже більше року – Першому всеукраїнському гастрономічному Фестивалю-Квесту «Борщик в глиняному горщику» 2014 (далі – Фест-Квест). Аби Ви могли краще зорієнтуватися щодо концепції Фесту-Квесту, розібратися НАВІЩО І ДЛЯ ЧОГО ми взялися організовувати таке дійство, наперед подумки «посмакувати» борщиками за стародавньою рецептурою Зіньківщини, заочно познайомитися з нашими вельмишанованими учасницями до Вашої уваги цей випуск Хуторянського вісника.

У нас НОВИНА: від 28 грудня 2013 року діє Громадська організація «Туристичне СЕЛО Полтавщини». Засновники …. Метою ГО згідно статуту є: здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних. Зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів населення Полтавщини та гостей у сфері сільського зеленого туризму.


Борщівник – для борщу, кашник – для каші
(або секрети «довгожительства» глиняного горщика)

Впродовж принаймні останнього століття асортимент, форми, декор, призначення глиняного посуду змінювалися, але донині виготовляється й використовується найархаїчніший і найуніверсальніший його вид – ГОРЩИК. Спробую узагальнити та проаналізувати розрізнені відомості щодо українського глиняного горщика, намагаючись розкрити секрет його довгожительства. Адже глиняними горщиками Людина користується з часів неоліту і дотепер. 
Слово «горщики» («горшки») вживалося не лише для позначення окремого виду посуду, але й як узагальнююча назва глиняного посуду загалом та на позначення гончарного виробництва («займатися горшками», «ліпити горшки»). Гончарів називали «горшечниками», «горшешниками», «горшколєпами», «горшкарями», «горшочниками», «горщаями»…. В даній публікації словом «горщик» послуговуюся в його вузькому значенні через призму дослідження традиційної культури харчування українців:

четверг, 22 мая 2014 г.

Борщик у глиняному горщику / Borschyk in a clay pot

Громадська організація «Туристичне СЕЛО Полтавщини»
 ПРОГРАМА 
 Першого всеукраїнського гастрономічного фестивалю-квесту
«Борщик в глиняному горщику» 2014
(Опішня, Полтавщина)
 Місце проведення – (Міжнародний туристичний комплекс Гостинний двір «Старий хутір»,  вул. Ватутіна, 30, Салон-студія «Лялина Світлиця»,  вул. Партизанська, 19, «Садиба Гончара»,  вул. Гончарівська, 60)
 Дата проведення – 16 серпня 2014 року
  Українська народна кухня – культурна спадщина українців, здобуток, яким ми пишаємося і не збираємося забувати. Вона створювалася впродовж багатьох віків, тож відбиває історичний розвиток українського народу, звичаї, культуру й традиції.
Візитівкою народної кулінарії без перебільшення можна назвати червоний, затовчений сальцем пахучий БОРЩ. А якщо пригадати борщик бабусин – щойно з печі, з глиняного горщика…
 Мета Фесту-Квесту: вивчення традицій, правил приготування, рецептури, регіональних особливостей борщотворення, популяризація і реанімація культурних традицій Полтавського регіону.
Куратор – етнолог, керамолог, історик, кандидат історичних наук, дослідниця традицій використання глиняного посуду в культурі харчування українців – Олена Щербань (066 18 45 061) 

понедельник, 9 сентября 2013 г.

Виявляється, «прив’язати» чоловіка біля хати й утримати від блуду можна… глиняною макітрою. «Магію» глини та печі, таємниці опішнянських «левів» і «баранців» останні роки досліджує подружжя Анатолія та Олени Щербанів із Опішні на Зіньківщині


Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
– Тисячолітні традиції наших пращурів повертаються. І недарма, – вважає старший науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, лауреат премії ім. Василя Скуратівського Олена Щербань. – Бо у тих обрядах та віруваннях не лише наша душа. Люди стали спраглими до живого, натурального та й скучили, мабуть, за своїм. Глина, особливо коли йдеться про готові вироби, – це справді магія. Глина пройшла всі стадії «очищення»: воду, вогонь і повітря, а ще вона заряджена позитиною енергетикою від рук майстра.
Серед усього глиняного посуду, що використовували в побуті наші предки, окремої уваги заслуговує макітра.
– Я назвала б цю посудину господинею хати. У кожної жінки мала бути макітра. Колись наші бабусі її ставили на печі, у центрі хати. У ній вчиняли тісто, подавали варене, печене, рідке й густе, зберігали сипуче.
Піч – це тепло, до печі горнулась родина, піч пахла хлібом. А глина має здатність убирати все це й віддавати. Не тільки запахи, а й настрої. Тож у тих макітрах – родинні радощі й клопоти, сни і мрії, любов і сподівання. Кожна макітра несла в собі магічну силу своєї хазяйки, вважає Олена Щербань.
У народі вірили, що макітра тримає вдома чоловіка, «прив’язує» його до своєї хати.
– Макітра «вагітна» добром. Це символ жінки, її сутності. Купувати глиняний посуд краще на Великдень чи Різдво, саме так робили наші предки, – радить науковець.
Дослідженнями українського глиняного посуду Олена Щербань займається вже майже десять років. Крім того, разом з чоловіком Анатолієм вони зібрали колекцію «таємничого» посуду.

Що приховують опішнянські «леви» й «баранці»

Кандидат історичних наук, етнолог та археолог за освітою, уродженець Диканьки Анатолій Щербань почав збирати кераміку років з 11-ти. Згадує, що все почалося з маленького баранця.
– Це була невеличка скульптурка, дуже поширена в радянські часи. Такі були чи не в кожній українській родині. Моєму татові того баранця подарував його дід, – пригадує Анатолій.
Нині у колекції Анатолія – близько тисячі керамічних левів та баранців, яких вони продовжують «збирати» вже разом з дружиною.
Цього глиняного лева з відбитою ногою Анатолій Щербань знайшов на смітнику. Дізнався ім'я автора роботи, знайшов його, а той, навіть сліпий, упізнав свою роботу та розповів історію створення виробу. Фото Олени Буряк
Цього глиняного лева з відбитою ногою Анатолій Щербань знайшов на смітнику. Дізнався ім’я автора роботи, знайшов його, а той, навіть сліпий, упізнав свою роботу та розповів історію створення виробу. Фото Олени Буряк
– Фігурки цих глиняних тварин відомі ще з кінця ХІХ століття. Вважалося, що виготовляли їх як святковий посуд для розливання вина. Проте я з цим не погоджуюсь, бо насправді з таких «пляшок» дуже незручно щось наливати, – запевняє історик. – Цікавий і образ самого лева. У ті часи українські майстри, які ліпили левів, навряд чи могли десь бачити цих тварин живими. Я та багато моїх колег займаємося вивченням цього питання. Колись справжнє значення цих фігурок може стати відкриттям.
Говорить, останні роки на такі скульптури серед поціновував гончарних виробів – справжній ажіотаж.
– Якщо кілька років тому подібного баранця на інтернет-аукціоні можна було купити гривень за 50, то сьогодні треба викласти за скульптурку від 200 до 500 гривень у залежності від віку виробу.
У колекції родини Щербанів дуже давніх статуеток немає. Найдавніші роботи опішнянських майстрів, що вони зібрали, – 1950-х років. Однак унікальна ця колекція іншим.
– Коли приїхав на роботу до Опішні, був шокований тим, що побачив на смітниках! Люди викидали цих левів та баранів як непотріб. Одна з таких статуеток – узагалі гордість моєї колекції, – показує її Анатолій. – Того лева побачив на одному зі сміттєзвалищ.
Розпізнавши стиль роботи, знайшов і самого майстра. Ним виявився відомий опішнянський гончар, лауреат Шевченківської премії Михайло Китриш.
– Майстер уже зовсім сліпий і старенький. Я показав йому статуетку. Дідусь пальцями «упізнав» свій виріб і розповів, що виготовив його 40 років тому на замовлення американців. Певно, скульптурка якимось чином не потрапила, куди мала, і ось тепер без ноги валялася на звалищі.
Усі такі знахідки Анатолій Щербань реставрує й зберігає у невеличкій світлиці-музеї в Опішні, де вони разом з дружиною Оленою дарують життя й іншим предметам давнини наших предків.
Олена БУРЯК

"Не намагаюся творити якихось міфів і говорити, що моя лялька несе якусь силу" / "Does not try to create some myths and talk that my doll carries some force"

У Великих Сорочинцях на Полтавщині відкрився найвідоміший українським ярмарок
20 СЕРПНЯ 2013, 23:06 http://firstua.com/uk/news/1tv/2013/08/20/44151 
Торгівля з літературним присмаком. У Великих Сорочинцях на Полтавщині відкрився найвідоміший українським ярмарок. Уславлений Миколою Гоголем базар давно вийшов за межі звичайного торжища й перетворився на справжнє національне надбання. Цього року чекають на півмільйона туристів. Чим тішитимуть - бачив Ігор Меделян.
Під запальні та колоритні національні мотиви Сорочинці танцюють, гуляють та приймають гостей. П'ять днів поспіль тут гомонітиме безперестанку. Гостям - розваги. Місцевим - бізнес. На час ярмарку житло здає мало не все село.
Уродженець Великих Сорочинців Гоголь навряд чи здогадувався, яку рекламу своїм твором зробив місцевому ярмарку. Нині це найбільше торжище країни, про розмах якого сучасники письменника й не мріяли.
Микола Ляпун, директор торгового дому:
- Десь мільйон 200, мільйон 300 гривень зНДС. Сьогодні можна прямо тут купити цей автомобіль і виконувати завдання, які стоять перед Україною.
Тут не лише таланти комерційні, а й мистецькі - Сорочинці давно славляться народними майстрами. Олена, кандидат історичних наук, етнограф, краєзнавець, на ярмарку навчає дітей улюбленої справи - робити ляльок-мотанок.
Олена Щербань, майстриня:
- Я не намагаюся творити якось міфів і говорити, що моя лялька несе якусь силу. Моя лялька призначена для гри дітям і для прикраси інтер'єру. А те, як я це подаю дітям, як навчаю цьому маленькому мистецтву, то це вже моя фішка.
Безпеку ярмаркувальників оберігають правоохоронці. Робота спокійна, не скаржаться. Громадяни до них звертаються лише по консультації.
- Запитують, где находятся места общественного потребления, и где находятся банкоматы ищут. И все.
На згадку із Сорочинського ярмарку окрім краму везуть і сотні сувенірів. Для особливо вибагливих роблять просто на місці. За бажанням, як у давні часи, карбують монету із зображенням на вибір. Обмін за курсом - одна козацька за тридцять нацбанківських.
- Шановний пане, для вас і для новин Першого національного каналу чеканемо козацьку монету - гоп!
Автор: Ігор Меделян. Оператори: Олександр Прозоров, Костянтин Худолій. Перший Національний.

Про новий старохуторянський проект "Старе КІНО" / About a new starokhutoryanskiy project the "Old CINEMA"

Кіно-Студія на Хуторі! 

З Жовтня 2013 року!!!
Міжнародний туристичний комплекс Гостинний двір «Старий хутір» започатковує новий проект - «Старе кіно».
Трансляція кінофільмів здійснюватиметься старовинним кінопроектором.
Кінокадри перенесуть Вас у забутий і маловідомий світ життя наших бабусь і прабабусь.
Лише завдяки їм ми можемо побачити всю повноту життя минулого століття.
Вхід в кіностудію для відвідувачів «Старого хутора» буде безкоштовним

четверг, 5 сентября 2013 г.

Туристичний веломаршрут "Сільськими околицями" / Tourist velomarshrut by the "Rural fence surrounding villages"

ГО «ВелоПолтава», Зелена садиба «Старий хутір», 
Міжнародна волонтерська організація «SVIT-Україна»
у рамках проекту «Мандруймо Полтавщиною»
відкривають  новий туристичний маршрут
«Сільськими околицями»
    13 липня 2013 року о 13.00 приєднуйся  до руху активістів  які презентуватимуть третій  промаркований туристичний веломашрут «Сільськими околицями». Використай можливість представити в нашому проекті свій регіон. Тебе вітатимуть гончарна Опішня, дуби Лихачівки,сосновий ліс Деревок,  прохолодна Ворскла, Попівське озеро і ще багато миловидних місць. Супровід маршруту вібуватиметься за підтримки відомого краєзнавця. Ну  що зацікавило?! Отож, бери велосипед, друзів і хороший настрій і разом з нами  відкрий для себе красу Полтавського краю та активного відпочинку!
Опис маршруту: