Гостинний двір "Старий хутір" запрошує на майстер-клас!!!!

Лялька - яку можна з’їсти 

 Українські народні ляльки виготовляли з різноманітних матеріалів: глини, тканини, дерева, соломи, рогози, лози, кукурудзяних пелюсток, сиру, паперу, а також тіста. Страви з тіста займають чи не одне з перших місць в українській кулінарії. Не дивно, що «хлібний» народ виготовляв із цього пластичного та легкого в приготуванні матеріалу різноманітні фігурки.

Найбільш поширеними ляльками з тіста були пряники. Їх виготовляли переважно у вигляді жіночих фігур, а також пташок, коней, вершників на конях, головним чином на релігійні, календарні та храмові свята. Зокрема на Полтавщині на Різдво пекли пряники у вигляді баринь, коників та півників. У Опішному, Глинську (Зіньківський р-н, Полтавщина) їх називали «різдвяні пряники», у Деревках (Котелевський р-н, Полтавщина) – «панянки». До речі, в Опішному мені трапилося останній раз побачити різдвяні пряники в 2007 році. Їх продавали на базарі перед Різдвом. Я купила два пряники, оскільки продавець, вона ж їх власноруч і виготовила, сказала, що ці пряники не купують і не дарують непарну кількість. Чому так, дізнатися не вдалося. Тісто, з якого вони були виготовлені, було приготоване з борошна, цукру, яєць, масла та амонію.

Іван Єгорович Дорогобід, мешканець села Деревки (Котелевський р-н, Полтавщина), згадував, що «панянки» пекли виключно перед Святвечором. Їх дарували хрещені батьки «вечірникам». Для дівчат готували пряники у вигляді баринь, півників, для хлопців – у вигляді коней, вершників на конях. Він зазначив також, що діти деякий час гралися «панянками», доки не з’їдали їх.

Ганна Іванівна Дудник, також з Деревок, згадувала, що тісто на «панянки» готували з борошна, молока, яєць, цукру та амонію. Вирізали їх спеціальними формами з жерсті, випікали на жаровнях великого розміру, оскільки ці пряники могли бути доволі великими. Про це свідчать не лише спогади старожилів, але й розміри форм, якими вирізали фігурки.

Прикрашали «панянки»-пряники кольоровими солодкими глазурями, приготованими з картопляного крохмалю (або пшеничного борошна), цукру, води та харчових барвників. Традиційний набір для «вечірників» складався з пари «панянок» (їх дарували не менше двох), горіхів, «канхвета» з китицями, які купували на базарі в Опішні, та «копійчини», якщо вона була у хрещеного.

На Закарпатті мені вдалося побачити ляльки-пряники, які продавали в селі Поляна, Хустського району біля монастиря Івана Богослова на храмове свято. Нині традиція дещо трансформувалася: окрім жіночих фігурок, пташок, коників тепер виготовляють печиво у вигляді сердечка та намиста яскравих кольорів, яке по-місцевому називають «пацьорки». Тісто на ці ляльки готують з борошна, цукру, води та амонію. Розмальовані вони харчовою фарбою червоного кольору.      

    У Львові досі залишаються популярними пряничні «миколайчики» або «миколаї-медівнички». Їх виготовляють на подарунок на свято зимового Миколая. Пряник-лялька у вигляді святого Миколая, вирізається з тіста, яке готують з борошна, меду, масла, жовтків та соди. Спечені вироби прикрашають «люкером» яскравих кольорів, який готують з цукру, яєчних білків і зафарбовують харчовими барвниками. Обов’язковими атрибутами «миколайчиків» є намальовані шапка, борода та «посох».

Отже, у народному середовищі ляльки виготовляли з підручних, легкодоступних, безпечних для дитини матеріалів. Найуживанішими, найрозповсюдженішими формами іграшок на території України є образ людини (частіше жінки), пташки та коника чи коника з вершником. Для порівняння подаю фото глиняних барині та козака, півника-свистунця та вершника, виготовлених опішненською майстринею іграшки Галиною Діденко, а також барині, виготовленої відомим опішненським гончарем Гаврилом Пошивайлом, які повторюють образи описаних мною виробів з тіста.

                                                                                       

На відміну від фігурок, які в другій половині ХХ століття були виключно іграшками чи прикрасами інтер’єру, ляльки з тіста досі виготовляють лише на великі релігійно-календарні свята та весілля. Тобто вони залишаються обрядовим печивом. Їстівними ляльками діти могли бавитися, але в розумінні іграшки, призначеної виключно для гри, вони ніколи не були. Адже гратися хлібом ніколи не дозволялося.

Цікавий є факт, що в оздобленні ляльок-пряників домінуючим є червоний колір.

Лялька, яку можна з’їсти, на мою думку, має перспективи подальшого існування. Сучасна кондитерська промисловість продукує привабливу пряничну продукцію в тому числі у вигляді ляльок, тварин та пташок. На власному досвіді переконалася, що дитині навіть «саморобні» ляльки-пряники надзвичайно цікаві.